У часи гонінь римського імператора Діоклетіана на християн служитель Божий переконував язичників відмовитись від святкування поганському ідолу. За християнську проповідь святого Мокія віддали на муки. «Смерть за Христа – велике надбання для мене». Таку відповідь дав священик Мокій своїм мучителям. Ні полум'я гарячої печі, ні люті звірі не змогли зашкодити святому. Ці чудеса спонукали багатьох язичників до духовного прозріння.

Подвиг священномученика завершився усікновенням його глави (біля 295 року). В роки правління рівноапостольного імператора Костянтина на честь святого Мокія було збудовано перший храм і перенесено до нього мощі страстотерпця.

За народним календарем 24 травня селяни вшановують Мокія-мокрого. Святого Мокія вважали «Царем граду». Градобій завжди був великим лихом для селян. У народі казали: «Якщо сонце не випече, то град обов’язково висіче». З метою відвернення граду люди вдавалися до замовлянь. Це були передусім молитви й шептання, за допомогою яких можна, як вважали, відвернути градохмару.

Використовували й інші засоби. Так, наприклад, на Житомирщині, як тільки насувалася чорна хмара, жінки брали лопати, якими саджали хліб у піч, і тричі оббігали посів, або ж клали їх на поріг.

У деяких регіонах «щоб град зупинився» – викидали із хати свячену вербу. Цього дня намагалися не працювати, а лишень виголошували молитви. Винятком було – доглядати за городніми рослинами. Бо, вважалося: «Хто на Мокія поле грядки – матиме добрий пожиток».

Цього дня в Україні селяни завбачували, якою буде погода влітку. Вважалося, якщо на Мокія буде йти дощ, то мокрих чекай жнив – «Моків день мокрий – все літо буде мокрим».

 Джерело: Чернігів Стародавній