 Другий весняний місяць та четвертий місяць року в григоріанському календарі носить назву квітень. Назва місяця в Україні прижилася не одразу. Адже в давньоруський час його називали «цвєтєнь», а згодом «апріль». «Апріль» – від латинскього «апріліс», чи ще давнішого – «апрілюм», тобто «сонячний». І хоча назва «квітень» з'явилася у книжників ще у XVI ст., проте, активно почала вживатися лише у ХХ ст. Побутували також і паралельні регіональні назви місяця: «водолій», «дзюрчальник», «краснець», «лукавець» та інші.
Але в народі є ще одна і не менш цікава накличка квітня – «лелечник». Мова йде про найшановнішого в нашого народу птаха – лелеку, який, долаючи далекі відстані, приносить на своїх крилах на Батьківщину теплу весну. Недарма в народі кажуть: «Прилетів лелека – весну приніс здалека».
Квітень – повноправний господар весни. У квітні все навколо зеленіє, на полях і узліссях з’являється молода травичка, появляються перші тендітні квіти, дерева «одягають» зелений «одяг».
В Україні існувало чимало прикмет пов'язаних із першими весняними квітами, в очікуванні яких промовляли: «Дай, Боже, діждати сон-траву топтати». Ознакою швидкого весілля була знайдена квітка первоцвіту, а пролісок клали у миску з водою й умивалися «на красу». У селян у квітні додається турбот. Час готуватися до сівби. На пасовища вже виводять домашніх тварин.
Цього року на квітень припало і одне з найбільших свят християн – Великдень, або Пасха.
Напередодні Великодня відзначають Вербну неділю. У цей день жінки нарізали вербових патичків (котики), несли їх до церкви, щоб святити. Галузки ці тримали як «помічні од недуг і грому». Існує повір'я, що ними можна «викликати у посуху дощ». Для цієї мети брали лише червону вербу – шановане в Україні дерево, оскільки воно найпершим розпускається а, отже, повідомляє про весну. Є звичай «бити» кожного зустрічного освяченою в церкві лозою: «Верба б'є, не я б'ю, від нині за тиждень Великдень».
Останній четвер перед Великднем називається «чистим». Господарі намагалися в цей день вичистити свійських тварин, пасічники готували бджолині гнізда до сезону.
А в суботу, напередодні Великодня, жіноцтво готувало писанки та крашанки.
В дні, що співпадають з Пасхою, дівчата починали водити хороводи з піснями. Власне, початок веснянок переважно співпадав з Пасхою. Меншим дівчаткам дозволялося грати в скакалки. Ці забавки продовжувались до того часу, доки не обсадяться городиною.
Наступний тиждень від Пасхи, відводиться для поминок за померлими. Відтак, його й називають – «Поминальний тиждень». З давен, кожна родина мала за святий обов'язок прибрати надгробки покійників і у визначений день тижня відвідати родиною кладовище. На могилках справляли поминальний обід, згадуючи небіжчиків та залишаючи їм обрядові страви – крашанки і цукерки.
| 
