 22 травня (9 травня за старим стилем) у церковних календарях відзначається як день перенесення мощей Святого Миколая Чудотворця з Лікії до італійського міста Бар (до українського церковного календаря це свято введено Митрополитом Єфремом наприкінці ХІ століття).
В народі Микола Чудотворець – популярний святий. Його вшановують двічі на рік: весною – 22 травня і зимою – 19 грудня.
В давнину господарі цього дня виводили коней у поле на першу пашу і з цієї нагоди на площі, посеред села, священики служили молебні та кропили коней свяченою водою. В полі вершники їздили верхи, - «щоб нечиста сила коней не мучила».
З цього приводу є кілька народних прислів’їв: «Прийшов Миколай – коней випасай»; «Святий Юрій пасе корів, а Микола коней».
З весняним Миколаєм не пов’язано будь-яких обрядових пісень. Хоча, М.Максимович зафіксував лише одну з колядок:
«Сидить Миколай
В кінці престола,
Голову схилив,
Слізоньку вронив;
А із тої сльози
Дунай розлився».
Вважалось, що з Миколиного дня – «тепло на землю спустилося», але батьки забороняли дітям купатися – «бо з чоловіка верба виросте», тобто можна простудитися й померти і тоді на могилі буде встановлено вербовий хрест. Тому в Україні до цього свята не сіяли гречки й не стригли овець, звідси й приповідка: «До Миколи не сій гречки і не стрижи овечки».
В есняний Миколай згадується і в інших народних прислів’ях: «До Миколи не буде літа ніколи», «Від Миколи до літа дванадцять приморозків», «На Миколи весняного сади картоплю».
| 
